Прес-центр

18.05.2018

10-12 травня волонтери Енергоатома відвідали українських захисників у Донецькій області

10-12 травня волонтери Енергоатома відвідали українських захисників у Донецькій області

АТО тепер ООС – тобто Операція об'єднаних сил. Але щось підказує, що від абревіатури АТО ми ще довго будемо відвикати, все ж таки цілих 4 роки саме під цими трьома літерами ми мали на увазі війну на Сході нашої країни.  Переформатування відбувається не просто, адже як кажуть самі військові, «на початку треба по максимуму гайки закрутити, щоб потім зрозуміти де варто трохи відпустити». Зокрема, посилено пропускний режим, але нам повезло і волонтерський бус Енергоатома довго на блок-постах не стояв, та й перевірок було не більш ніж зазвичай.

«Номенклатура» вантажу, який волонтери доставили на передову, як завжди була дуже різноманітною – від смаколиків до засобів зв’язку. Військові отримали універсальний компресор, маскувальні сітки, захищені мобільні телефони та додаткові елементи живлення, для бійців Української добровольчої армії доставили камуфляж та взуття. Ніхто не лишився без смачних пирогів від київської пекарні, яка вже не один рік співпрацює з волонтерами Енергоатома.   

Велика подяка співробітникам Енергоатома за постійну підтримку наших захисників. Дівчатам з Маскувальної сітки на Гонгадзе (Виноградар) за маскувальні сітки та смаколики для хлопців. Волонтерській групі «Лента за лентою» за маскувальні сітки та обереги для наших захисників. Дівчатам за «фруктові витребеньки» (фруктові набори для спеціальних хлопців на виходи). Кухарській сотні столиці за сухі супи та борщі. Дякуємо всім і кожному за підтримку фінансами, речами та продуктами наших воїнів.

Виїзди на фронт завжди містять інформаційно-пізнавальний елемент, якщо бійці від волонтерів час від часу хочуть почути якісь оцінки столичних подій, то й волонтерам завжди цікаво дізнатись, чим живуть на передовій. Відтак дозвольте невеликий відступ так би мовити за мотивами вражень від крайньої поїздки.

Коментуючи обстановку на фронті, наші військові не стримують емоцій: «валять майже кожного дня зі всього що є, постійно чуємо пересування важкої техніки, місцеві з того боку розповідають, що буряти знов заїхали». Розповідаючи про збільшення кількості ворожих безпілотників, боєць вдивляється в чисте блакитне небо і несподівано каже: «…А вдома вже картоплю без мене посадили». Інший на запитання «як справи?» відповідає: «та все нормально, ось тільки дітей півроку не бачив». Обидва чекають на скоре відведення своїх підрозділів із зони бойових дій та на довгоочікувану відпустку, на їхнє місце вже прибула інша частина. Але пройде кілька місяців і вони знову повернуться на передову.

Довго, дуже довго триває на українському Донбасі війна, і часто можна почути: «ми пройшли точку неповернення - люди з окупованих територій стали чужими для решти українців, і нам немає про що з ними розмовляти». Це важкі думки, але ж не варто забувати, що й до війни мешканці  Полтави або Тернополя нерідко були не в змозі порозумітись зі своїми співгромадянами з Харкова або Запоріжжя за найбазовішими питаннями існування держави. І мова навіть не про мову, вибачте за тавтологію, і не про національних героїв, не про Ющенка чи Януковича, а про саме усвідомлення себе громадянином незалежної України. Дуже багато наших людей навіть через 20 років після набуття Україною незалежності вважали це «тимчасовим явищем», мовляв, нікуди ми від Росії не дінемось, а звідси й масована підтримка усіляких «Тайожних союзів», які у подальшому мали на меті повну «реінтеграцію» України у новий імперський проект Москви.

Не вийшло миром, вирішили взяти силою, якої в РФ у 2014 році було незрівнянно більше ніж зараз, тоді як української армії майже не існувало. Україна встояла і стоїть вже чотири роки, і завдячувати за це треба в першу чергу чоловікам та жінкам у військовій формі зі Львова та Одеси, з Житомира та Миколаєва, які пречудово розуміють один одного незалежно від мови спілкування. А з політичних питань в них взагалі повний консенсус, нажаль відтворити їх точні формулювання тут неможливо через ненормативну термінологію. Але не завдяки війні гуртується наше суспільство. Не завдяки, а всупереч війні, яка мала остаточно роз’єднати та знищити країну, об’єдналась українська громада. І поки ми єдині, ще дуже сильному ворогові не лишається нічого іншого, як тягнути час, в надії, що в Україні «щось піде не так» і вона врешті прийме «умови капітуляції». Усвідомлення того, що війна може тривати ще довгі роки звісно не додає оптимізму, але протиставити йому можна чітке розуміння того факту, що волонтерська допомога армії стала одним з найбільш переконливих символів єдності українського суспільства. І ця допомога має тривати до перемоги.

Наостанок трохи суто побутових спостережень. Вже вкотре приємно вразили масштаби робіт на дорогах українського Донбасу. Якщо так піде й далі, невдовзі  стан автошляхів Донецької області буде кращим ніж до війни. До речі, коли йдеш вулицями Бахмуту, який майже не постраждав від обстрілів та бойових дій, присутнє стійке відчуття цілком мирного та спокійного міста, центр взагалі дуже доглянутий. Більша частина українського Донбасу поступово відходить від шоку бойових дій та повертає віру в мирне майбутнє. Ось про це і треба говорити з тими, хто залишається на неконтрольованих територіях, адже лише повернувшись у склад України відірвана частина Донбасу має перспективи нормального життя та розвитку. На окупованих територіях за 4 роки це також зрозуміли, звісно лише ті, хто не втратив здатність думати.

Ще раз дякуємо усім хто не забуває про наших захисників. Не зупиняємось - готуємось до наступного виїзду.

Слава Україні!!!






Нефінансовий звіт НАЕК «Енергоатом» за 2017 рік

Повідом про корупцію